Як забезпечити цю трансформацію — newfood.ua розповів Борис Шестопалов, акціонер компаній HD Group, GFS, а також ідеолог Volia Agri-Food Park — першого українського промислового хабу для виробників інноваційної їжі.
Розкажіть про найсильніші тренди в галузі foodtech. Свої альтернативні продуктові лінійки зараз розробляють та вже випускають на ринки найбільші компанії, які ще вчора не замислювалися про, наприклад, рослинне або лабораторне м’ясо. Чи можна сказати, що такі новини є стовідсотковим підтвердженням масштабності та довговічності тренду foodtech?
Галузь foodtech зараз сприймається як щось відокремлене від виробництва їжі. Така собі нова сфера. Але пройде деякий час, і foodtech як екосистема охопить більшу кількість категорій у харчових продуктів, та взаємопов’язані процеси – створення якісної інгредієнтної бази, застосування інноваційних технологій виробництва, інакших рецептур, надання продуктам нових функціональних властивостей, управління термінами придатності, пакування та доведення готової їжі до кінцевих споживачів.
Говорити про довготривалість або стійкість тренду foodtech — це те ж саме, що говорити про довгострокову перспективу їжі як такої
Їжа з’явилась з появою людства, і буде існуватиме завжди. Але з розвитком людства буде поступово змінюється і те, що ми їмо. Є висловлювання — ми то, що ми їмо. Тому вже краще говорити про їжу майбутнього.
Великі корпорації впроваджують масштабні розробки, як то інноваційні замінники м’яса. Більшість нових технологій — не із харчової промисловості. Вони адаптовані з області хімії, фізики, матеріалознавства та інших R&D вишукувань. Наприклад, використання рідкого азоту прийшло до нас із металургії, а створення газомодифікованого середовища як природного консерванту їжі – із медицини. Наука та дослідження стають невіддільною частиною харчового виробництва.
Більшість нових технологій — не із харчової промисловості. Вони адаптовані з області хімії, фізики, матеріалознавства та інших R&D вишукувань
Volia Agri-Food Park, що входить до HD Group, виступає генеральним партнером New Food Summit 2023, де говоритимуть про нові тренди, технології та інвестиції у їжу нового покоління. На Ваш погляд, наскільки зараз на часі в Україні виробництво інноваційної їжі? Які переваги несе вітчизняним компаніям орієнтація на сучасні тренди?
Українські виробники не можуть залишатися осторонь інноваційних процесів, які відбуваються у світі. Ми повинні імплементувати новітні рішення, а для цього треба ретельно відстежувати їх появу та розвиток на ринку. З іншого боку, ми маємо створити власну foodtech-екосистему, поєднуючи українські розробки з можливістю реалізації проєктів спільно з великими гравцями за межами країни.
Чим раніше ми зануримося у цей океан, тим більше отримаємо конкурентних переваг на зовнішніх ринках, та надамо нові якісні пропозиції внутрішньому споживачу
Можна говорити, що це не на часі, адже Україна переживає війну, порівняну із другою світовою. Держава, суспільство та бізнес налаштовані на максимальну допомогу ЗСУ та тим категоріям населення, які цього потребують. Однак, життя продовжується. Ми не можемо собі дозволити заморозити розвиток на весь час війни й прийти повністю зруйнованими до нашої перемоги. Потім у нас не буде дуже багато часу на відбудову.
Уже зараз українські виробники їжі мають збільшувати різноманіття продуктів, давати привабливішу пропозицію внутрішнім споживачам, краще виглядати на поличках світового ритейлу та шукати вихід на нові ринки.
На які саме ринки варто орієнтуватися тим українським виробникам, які створюють додану вартість у сегменті їжі? Куди спрямовувати основні зусилля?
На мій погляд, варто приділити увагу таким потужним ринкам як африканський та країн Індокитаю. Звісно, там є і конкуренція, але і попит — величезний. Великі ринки відкривають безліч переваг та ставлять ще гарячіше питання щодо операційної ефективності, вивчення смакових уподобань місцевого населення для адаптації харчових продуктів і створення надійного ланцюга постачання.
Варто приділити увагу таким потужним ринкам як африканський та країн Індокитаю
Я б говорив, що все починається з високоякісної сировини — спеціалізованих інгредієнтів з заданими характеристиками, які потрібні для виробництва технологічного продукту. Далі підключається решта складових екосистеми foodtech, де на виході ми отримуємо готовий продукт з високою доданою вартістю.
Місією Volia Agri-Food Park є трансформація української харчової промисловості з сировинної у виробництво готової продукції з високою доданою вартістю. Які у нас є передумови для успіху, і що потрібно, аби це відбулося скоріше? Що стане ознакою ефективності такої трансформації?
Шлях до трансформації українського харчопрому в foodtech лежить ніяк інакше як через побудову кластерної моделі. Прикладами для нас можуть стати Нідерланди та Ізраїль, які попри невеличкі території, що задіяні в агровиробництві, забезпечують високу частку ВВП завдяки експорту харчових продуктів з доданою вартістю. Невеличкі земельні ресурси цих країн стали їх драйвером, а наші безмежні чорноземи — своєрідною пасткою!
Шлях до трансформації українського харчопрому в foodtech лежить ніяк інакше як через побудову кластерної моделі
Україна на своїй території має змогу розбудувати величезні індустріальні парки, які включатимуть низку стейкхолдерів – центри навчання та досліджень, R&D-лабораторії, машинобудівні підприємства, інжинірингові компанії, виробничі підприємства, які починатимуть із сировини й закінчуватимуть готовим продуктом. Кінцевим ланцюгом стануть транспортні та складські компанії тощо. Ми створимо принципово нову галузь, якою країна зможе пишатися так, як колись пишалася аерокосмічним комплексом.
Передумовою для того, щоб ця система спрацювала, є синергія зусиль бізнесу та держави. На мій погляд, участь держави має включати підтримку foodtech-стартапів — як у вигляді прямих гарантій та пільгового кредитування, так і забезпеченням необхідних преференцій для будівництва промислових об’єктів та food-парків. Це приклад найкращих світових практик, які спрацювали для розвинених країн.
Передумовою для того, щоб ця система спрацювала, є синергія зусиль бізнесу та держави
Volia Agri-Food Park має стати справжнім інкубатором для проєктів у галузі foodtech. Розкажіть на якому етапі зараз знаходиться формування першого промислового кластера, і як він розвиватиметься у найближчому майбутньому? Які переваги отримають учасники такого кластера або індустріального парку? Як працюють подібні утворення закордоном — в ЄС чи США?
Зараз ми почали перші роботи на майданчику у Вінниці. Цей кластер стане майбутнім драйвером Вінницької Харчової Долини. На його основі ми відпрацюємо комунікаційні моделі, моделі роботи з місцевою владою, з державою, дослідницькими інститутами, будуватимемо логістичні ланцюжки та багато іншого.
Цей кластер стане майбутнім драйвером Вінницької Харчової Долини
Наші зусилля рухаються відразу у декількох напрямках: проєктування самого парку з розміщенням там об’єктів сучасної інфраструктури, розв’язання питань з енергетичними комунікаціями та утилізацією надлишків енергії, перемовини з постачальниками рішень і перемовини з потенційними резидентами парку.
Серцем Volia Agri-Food Park буде система R&D. Вона матиме назву Volia Innovation Kitchen, і по суті стане майбутнім акселератором для foodtech-проєктів, до якого приєднаються венчурні фонди, провідні лабораторії та міжнародні організації.
Ми уже почали співпрацю з такими міжнародними компаніями та акселераторами як Level Labs та Nederland Food Valley, яку ми вважаємо за найкращий приклад харчової екосистеми.
Харчові екосистеми дозволяють учасникам мультиплікувати свої результати, спираючись на синергію усіх учасників
В Україні, харчова екосистема має змогу будуватись у значно кращих природних умовах, хоча й у важких обставинах воєнного стану. Команда Volia Agri-Food Park збирає найкращі практики, адаптовує та втілює їх, і ми рухаємося до анонсу цілої низки інноваційних проєктів.
Які функції у формуванні індустріальних парків має взяти на себе держава, а які – бізнес? Чи може це стати новим етапом/варіантом розвитку української економіки, її еволюційним напрямком? Що потрібно, аби такі парки набули свого розвитку в Україні?
В Україні навіть під час війни продовжується розбудова законодавчої бази для створення та роботи індустріальних парків. Ця база постійно покращується, додаються нові мотиваційні інструменти. Але поки що великою проблемою розвитку парків залишається їх інфраструктурне забезпечення. Умовно, для будівництва парку виділяється ділянка посеред чистого поля. З одного боку, це дає гарні можливості для проєктування сучасних інноваційних екосистем. Відсутні обмеження, які були б при реконструкції наявної будівлі чи будівництві у межах міста. З іншого боку, постає питання створення інфраструктури. Більшість країн світу передає ділянки під будівництво промислових кластерів уже з наявною інфраструктурою енергозабезпечення, водопостачання, водовідведення, очисними спорудами тощо. Будівництво такої з нуля вимагає величезних капіталовкладень. Наприклад, для парку в 30-50 гектарів (10-20 резидентів) інвестиції будуть не меншими за $10 млн.
Більшість країн світу передає ділянки під будівництво промислових кластерів уже з наявною інфраструктурою енергозабезпечення, водопостачання, водовідведення, очисними спорудами тощо.
Розв’язання цього питання може стати надання грантів або державних довгострокових пільгових кредитів сервісним компаніям, які візьмуть на себе облаштування внутрішніх та зовнішніх мереж.
Чи може така еволюція — від сировинної країни до лідера у foodtech — стати «фірмовим» чинником пришвидшення відновлення української економіки? Де наші «зони росту»?
Все що роблять сотні підприємців, причетні до харчової галузі України, – це вирішення дуже важливого питання – як перетворити країну з сировинної на одного зі світових лідерів харчової промисловості. Цей процес на сьогодні неможливо відокремити від foodtech.
Зараз дуже ретельно треба зосередитися на наявних, але недобудованих виробничих ланцюжках, що базуються на українській сировинній базі, яка також потребує свого вдосконалення. Ми повинні витягувати цей ланцюжок на всю можливу довжину, починаючи з виробництва високотехнологічних інгредієнтів, далі перетворювати їх у напівфабрикати або ж проміжні продукти, готові продукти з застосуванням біотехнологічних підходів.
Глибока переробка майже будь-якої української сировини повинна мати своє продовження в мікробіологічній лабораторії
На кожному етапі виробництва проміжного продукту має створюватися додана вартість, і на кожний продукт – бути свій клієнт для подальшої переробки чи кінцевого споживання. Саме така модель постійного збільшення доданої цінності штовхатиме підприємців та країну до потенційних лідерських позицій.
Яким ви особисто бачите майбутнє українського foodtech?
Майбутнє українського foodtech – це сукупність нових індустріальних майданчиків, де зосереджені сучасні підприємства. Там мають бути вибудувані ланцюги створення та постачання якісної сировини, створено широке коло підприємців, які залучені до створення технологій та інгредієнтів. Водночас на цих майданчиках мають відтворюватись нові унікальні упаковочні рішення, та інноваційні харчові продукти, які відповідають запитам споживачів та принципам сталого розвитку і зеленого переходу.
Сказати, що це не на часі — неможливо. Наш поступ до foodtech може стати локомотивом нашого відновлення та розвитку, новим вектором національної економіки.
Це стане ще однією національною ідеєю після нашої Перемоги.
Ознайомитися з презентацією індустріального парку можна тут
