Борис Шестопалов — євангеліст foodtech, модерних харчових технологій. Він належить до тієї генерації бізнесменів, які створюють нові смисли в давно, здавалося б, усталених галузях. Навіть зараз, попри війну, він продовжує розвивати цей напрямок. Наразі підприємець став ідеологом та ініціатором створення VOLIA FoodTech Cluster — індустріального парку для виробників харчових продуктів. «Ідея «житниці» — застаріла для України. Але Борис відкрив її наново. Для нього Україна — це житниця нових смислів. Простір, де те, що дає природа у поєднанні з технологіями та відповідальністю, може відкрити світу нову можливість позбавитися від голоду назавжди», — каже Андрій Длігач, засновник Advanter Group та бізнес-спільноти Board.
Ми розпитали візіонера технологічної їжі, як такий індустріальний парк допоможе українським виробникам підкорити світові ринки, а Україні заявити про себе як про Мекку новітніх харчових технологій.
Питання продовольчої безпеки гостро стало перед світом саме з початком війни. Це стало причиною появи такого проєкту?
Для мене ідея абсолютно не нова. Розробкою спеціалізованого індустріального парку я з однодумцями почав займатися ще задовго до повномасштабного вторгнення Росії. Ми були близькі до запуску такого індустріального парку під Києвом у районі Борисполя. Спеціалізація — нові технології перероблення аграрної продукції та створення готових рішень у виробництві їжі. Здавалося, початок війни повністю зруйнував ці плани. Однак, шукаючи нове місце для потенційної релокації частини свого бізнесу, і спілкуючись з великою кількістю бізнесменів, які були зайняті тим самим, мені стало зрозуміло — ця ідея зараз дуже доречна. Бо як виявилось, відповідних площ для переїзду підприємства практично немає. Насамперед йдеться про приміщення під підприємства харчової промисловості, для яких потрібні спеціальні умови — як-от «чисті зони», місце під холодильні камери, зручна логістика — внутрішня та зовнішня.
Які проблеми вдасться вирішити компаніям-резидентам парку в українському та світовому вимірі?
Насамперед потрібно розуміти: коли йдеться про відкритий економічний простір ЄС, то це значить, що не тільки наші товари потраплять до Євросоюзу, але й товари європейських виробників потраплять в Україну. Це призведе до змагання в операційній ефективності. Велику роль гратиме правильна організація виробництва — наскільки ми енерговитратні, чи дотримуємося правил зменшення вуглецевих викидів та переходимо на «зелені» форми енергії тощо.
Питання стоїть не просто в фізичній релокації бізнесу, а в переміщенні бізнесу в зовсім новий простір. Туди, де бізнес отримає цілий набір елементів для підвищення операційної бізнес-ефективності. Це у майбутньому не тільки вплине на зниження собівартості продукції, а й полегшить отримання низки необхідних європейських сертифікатів. В конкуренції з підприємствами, які були побудовані за останні 20 років здебільшого у Східній Європі, шанс зайняти гідне місце на полицях європейських торгових мереж у нас з’явиться лише за умов, що ми самі будуватимемо підприємства з прицілом на наступні десятиліття.
Питання стоїть не просто в фізичній релокації бізнесу, а в переміщенні бізнесу в зовсім новий простір. Туди, де він отримає цілий набір елементів для підвищення операційної ефективності.
Українським виробникам варто пам’ятати про ті логістичні проблеми, з якими ми сьогодні зіткнулися, втративши частину морських транспортних коридорів. Основна частина вантажів на сьогодні вивозиться сухопутним шляхом, що значно звужує можливості українського експорту. Звужує не в аспекті виробництва, а в ракурсі своєчасного та прийнятного за цінами переміщення до Європи та далі. Тому головним завданням, яке має стояти сьогодні перед українським бізнесом, пов’язаним з аграрним переробленням, є підвищення вартості кожного кілограма, що йде на експорт.
Іншими словами, підвищення вартості й маржинальності продуктів, які потрібно буде вивозити транспортними коридорами, що істотно звузилися. Умовно кажучи: борошно краще за зерно, втім борошняний снек краще, ніж борошно. А ще краще — заморожений хліб чи продукти глибокого перероблення зерна, такі як незамінні амінокислоти: лізин, лецитини тощо. І так практично з кожним продуктом.
Синергія — одна із переваг подібних промислових кластерів. Яким чином вона буде реалізована в VOLIA FoodTech Cluster?
Тут важливо згадати, що українські виробники їжі зможуть отримати європейську сертифікацію. Реалізація кластерних парків передбачає розташування виробників та переробників або на одній території або в межах зручної логістичної досяжності. Вони доповнюють один одного. Отже, в одному парку можуть працювати переробники сировини, виробники готової їжі, виробники пакування, логістичні компанії тощо. Тобто створення такої екосистеми дозволяє кожному учаснику парку отримати додану вартість, використовуючи компетенції інших резидентів. І отримати це можна буде за без створення додаткової інфраструктури, за прийнятною ринковою ціною та на відстані витягнутої руки.
Cтворення такої екосистеми дозволяє кожному учаснику парку отримати додану вартість, використовуючи компетенції інших резидентів.
Це абсолютна філософія win-win. Крім цього, наявність та використання «зелених» технологій дозволить отримати додаткову сертифікацію, як-от Green label, Zero Carbon або ж Organic, якщо використовується органічна сировина. Все це дасть можливість українським виробникам запропонувати свій товар європейському споживачеві з певною доданою вартістю.
Очевидно, що цей проєкт стане складовою відновлення України. Своєрідним планом Маршалла для харчової галузі?
Без сумніву, індустріальні парки стануть тим драйвером розвитку економіки, який допоможе дозволить нам швидше пройти важкий період післявоєнного відновлення. Хоча я б сказав точніше — «післявоєнну модернізацію». Адже нам потрібно будувати зовсім новий тип економіки. І проєкт, який ми хочемо реалізувати — це запорука успіху цілої індустрії в довгостроковій перспективі.
